Черкаський державний технологічний університет
,
,

Бібліотека
Черкаського державного технологічного університету

Бібліотека ЧДТУ

Ви тут: Бібліотека ЧДТУ Новини Участь в просвітницько - мистецькому заході
Вівторок, 23 лютого 2016 09:58

Участь в просвітницько - мистецькому заході

{socbuttons}

20160223_114554.jpg1    Сьогодні бібліотека ЧДТУ приймала участь в проведенні просвітницько-мистецького заходу "Я син народу, що вгору йде...", присвяченого 160-річчю з дня народження та 100-річчю  з дня смерті Івана Франко. До уваги студентів, викладачів була представлена виставка з художніми творами письменника, матеріалами з його біографії та статтями з періодичних видань. Ознайомитись з виставкою " Я син народу, що вгору йде" можна також в читальному залі бібліотеки.

  

 

       

1898(02)       Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856-го року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту у Східній Галичині, поблизу Борислава, в родині селянина-коваля. Мати, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких, гербу Сас. Свою селянську ідентичність, що виявлялась у подиву гідній працелюбності й невибагливості в побуті, Франко зберіг до кінця життя.Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна (1862–1864), потім у так званій нормальній школі при василіянському монастирі Дрогобича(1864–1867). 1875-го року закінчив Дрогобицьку гімназію (нині — Дрогобицький педагогічний університет).У багатьох автобіографічних оповіданнях Івана Франка («Грицева шкільна наука», «Олівець», «Schönschreiben») художньо відтворено атмосферу тогочасної шкільної освіти з її схоластикою, тілесними покараннями, моральним приниженням учнів. З них довідуємося, наскільки важко було здобувати освіту обдарованому селянському хлопцеві. Він жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці Дрогобича, нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні («У столярні»). Уже навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам годинну лекцію вчителя; знав напам’ять усього «Кобзаря»; домашні завдання з польської мови нерідко виконував у поетичній формі; глибоко й на все життя засвоював зміст прочитаних книжок.. Загалом особиста бібліотека Франка-гімназиста складалась з майже 500 книжок українською та іншими європейськими мовами. У цей же час Франко починає перекладати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда); під впливом творчості Маркіяна Шашкевича й Тараса Шевченка захоплюється багатством і красою української мови, починає збирати й записувати зразки усної народної творчості (пісні, легенди тощо). Восени 1875-го року Франко став студентом філософського факультету Львівського університету. Спочатку належав до москвофільського товариства. Під час навчання матеріальну допомогу Івану Франку надавав Омелян Партицький. Перший період творчості Франка визначають його політичні поезії, своєрідні народні гімни: «Каменярі» (1878), «Вічний революціонер» (1880), «Не пора…» (1880) та ін., повісті «Boa constrictor» (1881), «Борислав сміється» (1881), «Захар Беркут» (1882), низка літературознавчих, публіцистичних статей. 1881-го року Франко став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882) якого працював у редакції часопису «Зоря», газеті «Діло» (1883–1885). Зневірившись у співпраці з галицькими народовцями, Франко спільно з діячами Старої Громади пробував заснувати власний незалежний орган («Поступ»); з цією метою двічі їздив до Києва — 1885-го і 1886-го року, зустрічався з визначними громадсько-культурними діячами (Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким,  Єлисеєм Трегубовим, Павлом Житецьким тощо); познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ольгою Хоружинською, у травні 1886-го року взяв з нею шлюб у Павлівській церкві Колеґії Павла Галагана. Одруження Франка-галичанина з «українкою» сприймалося тодішніми киянами як уособлення духовної і політичної єдности Західної та Східної України. Після невдалих спроб заснувати власний український часопис Франко був змушений вдатися до співробітництва з польською пресою, яке давало хоч невеликий, зате стабільний прибуток: був довголітнім співробітником польської газети «Kurjer Lwowski» (протягом 1887–1897 років), дописував до «Przyjaciela Ludu», австрійської «Die Zeit». Період десятилітньої праці в польській пресі Франко назве пізніше «наймами у сусідів». 1888-го року Франко деякий час працював у часописі «Правда». Зв’язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889) письменника. 1890-го року за підтримки Михайла Драгоманова Франко став співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, підготував для неї програму, разом з Михайлом Павликом видавав півмісячник «Народ» (1890–1895). У 1895-му, 1897-му і 1898-му роках Радикальна Партія висувала Франка на посла віденського парламенту й галицького сейму, але — через виборчі маніпуляції адміністрації, провокації ідеологічних та політичних супротивників — без успіху. 1899-го року в Радикальній Партії почалась криза, Франко спільно з народовцями заснував Національно-Демократичну Партію, з якою співпрацював до 1904-го року, після чого полишив активну участь у політичному житті. На громадсько-політичному відтинку Франко довгі роки співпрацював з Михайлом Драгомановим, цінуючи в ньому «европейського політика». Згодом Франко розійшовся з Драгомановим у поглядах на соціалізм, в питанні національної самостійности, закидаючи йому пов’язання долі України з Росією («Суспільно-політичні погляди Михайла Драгоманова», 1906) Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» — так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» (1905) Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…» 1908-го року стан здоров’я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. За останній період він написав «Нарис історії українсько-руської літератури» (1910), «Студії над українськими народними піснями» (1913), здійснив багато перекладів з античних поетів. 1913-го року вся Україна святкувала сорокарічний ювілей літературної праці Франка. Період останнього десятиліття життя Франка — дуже складний. За розповідями сина Андрія, «у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках…» «Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю» — писав Іван Франко. За таких обставин за неповний рік до смерті Франко створив 232 поетичні переклади й переспіви, обсягом близько 7000 поетичних рядків.

 

 

 

Медіа