Черкаський державний технологічний університет
,
,

Бібліотека
Черкаського державного технологічного університету

Бібліотека ЧДТУ

Ви тут: Бібліотека ЧДТУ Новини Всесвітній День поезії!!!
П'ятниця, 20 березня 2015 10:36

Всесвітній День поезії!!!

{socbuttons}

 21 березня, відзначається щорічний Всесвітній день поезії.

      Всесвітній день поезії був заснований на 30-й сесії генеральної асамблеї ЮНЕСКО, що відбулася у Парижі в 1999 році. Вважається, що перший поетичний твір був написаний у 23 столітті до нашої ери. Це вірші-гімни аккадської принцеси і верховної жриці, відомої як Енхедуанна. Гімни Енхедуанни вважалися священними. Віршована форма аж до епохи Відродження шанувалася в Європі як одна з основних умов краси і була практично єдиним інструментом перетворення слова на мистецтво.Перший Всесвітній день поезії пройшов у 2000 році в Парижі, де розташована штаб-квартира ЮНЕСКО. У цей день в різних країнах світу влаштовуються фестивалі, вікторини та конкурси відомих і поетів-початківців. До Вашої уваги, колектив бібліотеки презентує поезію своєї колеги - милої, чарівної жінки - Сабадаш Людмили


Весна

Облетіли пелюстки

квітневі,

Розгулявся травень

по дворі,

Джміль  дзежчить над квітами

в оселі,

І пташки у парі голосні.

Довгоногі велетні-лелеки

В пишнозвитих гніздах

край села,

Ластівки щебечуть

понад спепом,

І вертаються під стріхи

в черешнях.

Обліпило хату буйним

цвітом,

І блакитю ніжного бузка,

М"ятою криницю

обплело,

І троянда рання

розквіта.

Діти.

Гуляють діти у дворі,

Бублики їдять смачні,

Хлопчик мій гойдається,

Подружці всміхається.

Зелене плаття у горошок,

Значки з мультфільму на плечі,

Безліч тонесеньких косичок,

Дівча мале в сільське в юрбі.

 Синок мій, руки в фарбі,

синьо-жовті,

На сонці загорівші

у селі,

Чумазий, тільки чубчик

білий-білий,

Як пух з тополь

злетівший навесні.

Вітер

Розкрив блакитні рукава,

Широкий вітер довгополий,

Обняв берізку і дубка,

Грається листям в раннім полі.

Розвіяв чубчик малюкові,

Уплів цвіт в коси молодій,

Грається хмарками доволі,

Як вільний птах у дощовій.

Рясний дощик розвіяв лісом,

Кульбабку посадив в полях,

У вікно дише теплим сміхом,

І в"ється у рябих очеретах.

 Ніч

Ти тихо спиш, я тихо плачу,

Ти бачиш дивний сон із хмар,

Тепло і затишно тобі,

А мені холодно і зябко.

Ти бачиш дивний сон із хмар,

Я каву п"ю посеред ночі,

З ранку всміхаєшся мені -

Уста німі, уста холодні.

Ранок

Проліски в лісі засипали землю

білим дощем,

Солодко пахне повітря медом

синього рясту вогнем.

Котиться з гір голосу дзвінкість,

Топиться ехом в яру,

Вогкістю дихає ліс молодистий,

Кожен шукає Весну.

Хто у коханні,хто в ранці завидна,

Пьючи холодну росу,

Хто у Землі,що проснулася в сонці,

Дише життям у гаю.

Земля в обіймах війни…

Спалахнула Земля в землетрусі,

Чорна магма рікою тече,

Закричала Земля,

Що є сили:

- Так не можу страждати вже

Я!

В мене серце пробите у скалках,

В мене порох в душі і в грудях,

Люди я ж Вам даю тільки щастя,

А Ви в видповідь –

Біль, жах і ад!

Хіба мало Вам сонця, і неба,

Гір високих, солоних морів,

Див земних кожен день поміж себе!

Кожен день щастя зморене в сон.

Не чекайте від мене пощади,

Я пробита в озоні діра,

Кожен день я потроху згасаю,

Як на небі остання зоря.

Не бажаю Вам Зла я і смутку,

Жити хочу я з Вами повік!

Та не можу, розпечене жало,

Вже всмокталось по горло й кипить…

Мені важко, будівлі бетонні,

Хмарочоси загнали у тінь,

Скло, асфальт, безкінченні мотори,

Нема ночі мені, нема дня!

Хочу стати одним я вулканом,

Один раз спалахнуть звідусіль,

Розлетіться в осколках Урана,

В заметілі холодних снігів.

Крига жар мій остудить навічно,

Розчинюся в блакиті морів,

Тихо сплю, я навіки померла,

Від людей, яких досі люблю.

Небесна сотня.

Плаче мати – Україна

Гіркими сльозами,

І горить майдан вночі

гіркими сльозами,

Бачить нас Небесна Сотня

Душами померлих

І кричить народ

Наш славний

Слава Україні!

І лежать холодні квіти

Поміж тисячних лампад.

Світить сяйвом тризуб жовтий,

Сльози котяться у тьмі…

Сльози матері і батька,

Нареченої, сестри,

Сльози рідної Вкраїни

За своїми безневинними

Дітьми.

І злились в однім потоці,

Ріки людських душ і тіл,

Заспівала Україна

Щиросердно рідний

Гімн.

Материнське серце.

Немає в жінки щастя золотого,

І посмішка не промайне ніколи,

Забрали все і душу  й розум,

Лиш тіло дихає німе.

Все найсвятіше відняла

Проклята, каторжна війна.

Синочок, рідний, дорогий,

Ти колосочок житній в полі,

Ти стебельочок молодий,

Поміж колосся золотого.

Зимовий вітер над  Донбасом

Забрав тебе у буревій,

Як снишся ти рідненький мамі,

Як мовиш:

­- Мамо, я живий!

То серце цілу ніч ридає

І сльози крапають із вій,

Такі солоні і холодні,

Зринають в дикій німоті.

І тиша стукає в висок,

А мати ніжно речі гладить,

- Як мені в світі жить синок?

Не чути голосу ,

Не чути сміху,

Не бачить постать у вікні,

Що поспішає в дощ додому.

Вікно, холодне і пусте!

Чуже вікно рідного дому,

Розбила скло…

І кров тече, і вітер віє в скроні,

Та всеодно їй, все одно

Хоть вітер, сніг –

Немає сина.

Кричать…

Немає сил кричать,

Чує як кров пульсує в жилах,

Синочок, як мені здолать

Небесну путь до Тебе

Рідний?

Чи може ти небесна зірка?

Сорочку ж вишила Тобі!

І не приміряв ні разочок,

Як передать Тобі?

Скажи?

І не одна самотня мати

Кричить і плаче уночі

А сотні, тисячі, хоронять

Щастя і радість і любов.

Себе! Себе! Хоронить мати.

Та колись стріне сина знов.

Не тут, не зараз, не сьогодні,

А там, де нас живих нема.

Моя ти зірка світанкова,

Моя ти ранішня зоря,

Миле дитя, для мами –

Щастя,

Я поруч, знову,

Я твоя.

 

 

 

 

Медіа